Fairƕus, Manasēþs і Midjungards. Космологія ґотів та поняття про життя після смерті. Частина 1

Ґоти, як представники східної гілки германських племен, безперечно, будували свою язичницьку традицію на основі загальногерманських відповідників. Проте брак джерел з цієї теми змусив дослідників розпочати пошук в досить незвичній, а якщо говорити прямо, навіть дивній, для відтворення загальної картини ґотського язичницького культу книги, а саме,так званого Срібного Кодексу Вульфіли, що є нічим іншим, як перекладом біблійних християнських текстів на ґотську мову (gutiska razda).

До цього часу у відповідних учених колах точаться суперечки про одноосібність авторства кодексу (дехто стверджує, що він є результатом роботи самого Вульфіли та не одного покоління його учнів), але однією з основних особливостей цієї праці залишається прямо таки величезна кількість язичницьких культових термінів, що знаходять свої відповідники у загальногерманській дохристиянській народній традиції. Саме ці слова можуть дати уявлення про світогляд і вірування ґотів до прийняття ними християнства аріанського типу у першій половині IV ст. н.е.

Феномен язичницьких термінів у біблійних текстах кодексу спробувала пояснити лінгвіст-германолог, професорка МДУ Ломоносова Наталя Олександрівна Ганіна. Вона стверджувала, що це явище стало результатом необхідності пояснення новоспеченим ґотам- християнам основних положень християнського віровчення зрозумілою для них мовою, замінюючи поняття того ж таки пекла чи раю ґотськими лінгвами, що мали схоже семантичне забарвлення, але походили з германського язичницького культу.

Аби скласти у певну "мозаїку" розкидані на сторінках Codex Argenteus терміни і відтворити уявлення ґота-язичника про світ і його власне місце у ньому, нам варто розпочати з аналізу найперших і найголовніших положень у будь-якому віросповіданні, релігії, філософії. Ними, безперечно, є поняття про світобудову і життя після смерті. Розуміючи певну специфіку цільової аудиторії, на яку, власне, розрахований данний текст, ми сподіваємось на обізнаність у згаданій міфологічній системі, тому зачепимо і деякі знайомі для читача терміни більш пізніх періодів існування германського паганістичного світобачення.

Зрозуміло, що при вивченні, а тим більше намаганні реконструювати таку складну традицію, ми не можемо орієнтуватися лише на лінгвістику і біблійні тексти Codex Argenteus. Нам необхідно розуміти систему світобудови у германській традиції, вцілому. На сьогоднішній день, у світі, не лишилось більш виразних джерел із згаданої теми ніж "Старша" та "Молодша" едди Сноррі Стурлусона. Але у випадку з останніми варто бути обережним, адже як говорив у свій час Михайло Іванович Стеблін-Каменський: "Германські міфи, а точніше та форма у якій вони представлені в ісландських пам'ятках, робить їх лише ісландськими". У свою чергу, посилаючись на французького этнографа Жоржа Дюмезіля, котрий стверджував, що міфи, подані у эддах, скоріше за все походять ще із часів германської, праіндоєвропейської спільності, тому можуть стати далекими орієнтирами при вивченні нашої теми, ми спробуємо провести паралелі між поданими лінгвами та відповідними еддичними поняттями. Розпочнемо з того, що ґоти не мали поняття про світ, як цільну систему, що нас оточує. Їх спосіб сприйняття навколишнього "дробив" зрозумілу для нас єдність на більш локалізовані або прив'язані до конкретних семантичних одиниць виміри. Сьогодні, нажаль, не можливо визначити точну кількість і різновиди таких семантичних одиниць, але завдяки Codex Argenteus ми знаємо дві вимірні частини ґотської світобудови.

Варто зазначити, що при перекладі біблійних текстів з грецької на рідну мову, ґотський автор зустрівся з проблемою відсутності у gutiska razda єдиного слова, що б могло передати сенс оригінального відповідника грецького κόσμος – порядок, або ж світобудова. На щастя для нас, він, або ж вони (теорія неодносібного авторства), не використали грецький варіант і не придумали власного слова, а записали багатогранні дохристиянські конструкти.

В якості світобудови/світу, перекладачі використали fairƕus, manasēþs та більш знайоме для читача midjungards.

Отже, підемо по порядку. Готські fairƕus (чол. р., осн. -u) та manasēþs (жін. р., осн. -i) за приблизними підрахунками пані Ганіної, зустрічаються в тексті досить часто. Перше - більше 30 разів, а наступне уже більше 20 разів. Таку частоту можна пояснити згаданим вище способом заміни грецького κόσμος, що не рідко зустрічається у тексті Євангелія.

- Fairƕus (світ смертних або ж світ істот, що проходять цикл "життя-смерть", відповідно до використаного контексту), для прикладу, можна зустріти у таких рядках [Ін. 8, 23]: jus us þaim dalaþro sijuþ, iþ ik us þaim jupaþro im; jus us þamma fairƕau sijuþ, iþ ik ni im us þamma fairƕau... "Ви від нижніх, я від вишніх, ви від світу(живих/смертних), я не від світу... Якоб Грімм, у свою чергу, зіставляє ґотські fairƕ з п.г. feorh - життєва "срібна нитка", або ж дихання, що у деяких германських народів, а особливо у англо-саксів є рівнозначним елементом душі, себто життя. Як і у випадку зі світобудовою, до християнізації, германці не мали уявлення про душу, як цілісну внетілесну систему. Тіло, якому зачасту, відводилась другорядна, а у деяких випадках і гріховна роль у християнстві, для перших було одним із елементів багатоступеневої соулітичної системи.

Але не лише Грімм відстоює подібну думку, до нього приєднується вищезгаданний пан Стеблін-Каменський [Стеблин-Каменский 1953, 268]. Він стверджує, що ді. fjor як древнє ім'я з синкретичною семантикою характеризувалось нечіткою диференціацією соулітичних уявлень від предметних і, скоріш за все, означало "життя" і одночасно "життєві органи" та "тіло". Наприклад, ді. "flein hitti fjor" - "стріла потрапляла в життя" тобто "вбивала". Окрім цього, дослідниця Феоктістова вважала, що да. feorh служить певним означенням життя "Такої, що розуміється субстанціонально, як самостійної, тієї що знаходиться всередині людини сутності" [Феоктистова 1984, 116]. Але тут постає питання, якщо ґотське fairƕus, має подібне значення, то куди, власне можна віднести libains, що також має значення життя?

Відповідь очевидна, libains має чітку семантичну лінію і означає життя, як елемент виміру, що звичайно відрізняється від того ж соулітичного поняття fairƕ, як сукупності життєвої сили/енергії. Наступним конструктом, що нас цікавить, безперечно є manasēþs, або ж сім'я Манна, людство, людський рід і т.п.

Ґотське manasēþs інтерпритується дослідниками як композит із прозорою внутрішньою основою. Ґот. manna/mana (ср. manamaurthrja - вбивця людини) на загальногерманському рівні можна зрівняти із ді. mannr, да. mon, двн. mann - людина, а от ґотське *sēþs (реконс.) з двн. sat - посів. Ґотське manna та інші, традиційно відносять до іє. menn - думати, мислити, задумуватися.

Відповідно до двн. інд. many(s) - людина. Ману - це міфологічний першопредок, родоначальник людей. Лит. žmogus або двн. сл. мжжъ. "Людина", при цьому, осмислюється як носій пам'яті і думки, тобто людина-розумна. Наступний же компонент ґот. manatheins, має чітку семантичну паралель із латинським saeculus - вік, покоління, століття. Що, відповідно, у співставленні дає значення "людського посіву", або ж "сім'я Манна".

Такий конструкт може здатися знайомим для читачів, що відкривали "Мову поезії" Сноррі Стурлусона, де ср. посів Хрьольва - це золото, вогонь моря - також означення дорогоцінного металу і т.д.

На основі таких аналогій деякі учені визначають manasēþs, як поэтизм, або ж скальдичний кенінг. [Lehmann 1986, 224]. Але це лише одне із багатьох припущень, адже до цього часу нам нічого невідомо про наявність скальдичного мистецтва серед ґотів як в епоху ВПН так і після неї. Скоріш за все, це навіть не авторський поетизм типу "рід людський", а саме міфологізований образ виміру світу людей, як деякої окремої "раси" істот (у цьому випадку можна звернутися до зг. міфологічної системи з її членуванням істот, що населяют гілки Світового Дерева на певні види чи ранги, як то Аси, Ванни, Йотуни, Альви, Дверги чи Люди).

Отже дослідження текстів Codex Argenteus показали, що використання автором/ми fairƕus було доцільним, коли той намагався означити світ як просторовий конструкт, а використовуючи manasēþs пояснював поняття соціуму, або ж "роду людського" як сукупності людських особин. Все це наштовхує нас на небезпідставне судження про язичницьке походження даних термінів, особливо зважаючи на багатовимірну систему германської світобудови.